Держаавний Гімн Україїни – один із головних державних символів України. Державним гімном є пісня «Ще не вмерла України і Слава, і Воля»: слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційна музична редакція була ухвалена 15 січня 1992 року Верховною Радою, а текст гімну затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року.

Перше публічне виконання відбулось 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. Починаючи з середини 1860-их пісня «Ще не вмерла Україна» стала поширюватись спочатку на західноукраїнських землях, а згодом і на Наддніпрянщині й у місцях компактного проживання українців – у Канаді та США.

Широке поширення гімну було в часи УНР і ЗУНР. Слова і музика пісні почали з'являтися у багатьох виданнях: у Львові, Києві, Відні, Берліні – українською мовою та в перекладі англійською, німецькою й іншими мовами. Його виконували різні хорові колективи та духові оркестри. 15 березня 1939-го пісня отримала статус офіційного гімну Карпатської України.

В умовах радянських репресій, утисків і вбивств культурних діячів, в Україні зародився рух спротиву, що набрав найбільшої сили у 1980-х роках. Тоді відбулись події, що визначили напрям розвитку майбутньої незалежної української культури. Серед них фестиваль «Червона Рута» 1989 року, що став викликом радянській системі та передвісником незалежності України. На Першому фестивалі української сучасної пісні та популярної музики "Червона рута" у Чернівцях вперше за багато років «Ще не вмерла Україна» прозвучала публічно. Василь Жданкін після нагородження переможців конкурсу несподівано почав виконувати пісню, залучивши співаків Віктора Морозова та Едуарда Драча. За словами Кирила Стеценка, у цей момент на артистів «зійшов український дух». І весь стадіон підвівся і почав співати майбутній гімн незалежної України.
Наприкінці 1980-их– початку 1990-их гімн почав набирати широкого розголосу серед українців. У липні 1991-го після урочистих зборів, присвячених першій річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет України, у палаці «Україна» відбувся концерт, завершальним акордом якого стало виконання всіма присутніми у залі пісні «Ще не вмерла Україна».

15 січня 1992 р. музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору й фортепіано) Державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображення у Конституції України. Всю оркестровку здійснив О. Морозов. Тільки 6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України».

Від 17 вересня 1991 року Українське радіо починає своє мовлення виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року вона вперше прозвучала у виконанні хору імені Верьовки на засіданні Верховної Ради України, присвяченому оголошенню результатів Всеукраїнського референдуму та інавгурації першого президента України Леоніда Кравчука.

І нині Державний гімн і надалі об'єднує й надихає українців. 

В Італії українці та їхні друзі стали учасниками встановлення світового рекорду «Наймасовіше одночасне виконання Державного Гімну України», який був зафіксований у День Незалежності України 24 серпня 2022 року в режимі прямої трансляції на каналі «Greening of the Planet». Державний Гімн України одночасно заспівали 5137 учасників із 55-ти країн світу.

Олізарівка (до 2009 року — Олизарівка[1]) — село в Україні, у Вишгородському районі Київської області. Населення становить приблизно 400 осіб.

Перша документальна згадка про село Олізарівка датується ХVI століттям.

Площа земель сільської ради становить 1967 га.

Відстані від села: до Чорнобиля — 55 км;

до Іванкова — 33 км;

до Києва — 98 км.

Село Олізарівка належить до IV зони посиленого радіологічного контролю.

Історія села Олізарівка бере свій початок від заснування на цих землях маєтку шляхетного роду панів Олізарів, які господарювали в XVI—XVIII століттях на Житомирщині й Волині. Попервах село складалося з двох громад, очолюваних старостами. До першого входили Олізарівка і Карлівка. До другого — Осниця і Красилівка. Саме село Олізарівка розташоване на 33 км на північний захід від райцентру, на межі Київської та Житомирської областей.

Нині в селі 190 дворів, у яких проживають 385 осіб.